Аня, котра стала президентом

Розповідаючи про сім’ї переселенців, частіше показують людей дорослих. А тут мова йтиме про зовсім юну дівчину. Але вона зуміла знайти свій шлях.

У мирний час Аня Пастушок (на знімку) мешкала з батьками в Луганську. Серйозно займалася навчанням, співом, танцями, грала у волейбол, бігала на ковзанку. Якось там не прибрали підступні калюжі. Аня вийшла на лід, посковзнулась і... чарівна, товариська дівчинка виявилася прикутою до ліжка. Серйозна травма хребта могла мати дуже важкі наслідки. Але не здавалися ні Аня, ні її батьки, ні друзі.

Хірурги потім зауважили, що чимала частка в успіху надскладної операції належить самій Ані, її волі й оптимізму. Про повне одужання говорити поки що не доводиться, але вона може прямо йти по життю.

...до покликання

Коли на нашу землю прийшло лихо, її родина переїхала з Луганська до Старобільська. Коли тато відслужив в АТО, Аня, що саме закінчила школу, заявила на сімейній раді: «Хочу, як мама, стати господаркою цифр. Але спершу освою ази фінансової справи, а потім знову все зважу й рухатимуся далі».

Вступила до Сєверодонецького вищого профучилища. Сподобалося, що, освоївши за рік перший щабель, можна тут-таки отримати й більш високу кваліфікацію бухгалтера. А потім вступити одразу на третій курс вишу. «Вимушені переселенці в нас під особливою опікою, — розповідає директор ВПУ Юрій Кузьминов. — Але привчаємо молодь до того, щоб вона проявляла ініціативу, розвиваємо самоврядування. Організовано волонтерський загін, який допомагає родинам тих-таки переселенців». Аня також долучилася до спільної роботи.

...в Європу

Як зазвичай, дівчина не втрачає ні хвилини. У навчанні — в числі перших. Записалася у вокальний колектив. Проявила себе лідером. У вересні у ВПУ створили чудовий Євроклуб «Шлях до мрії». У нього є свій зал із сучасними стендами. Хто тут господарка? Так наша ж Аня Пастушок, котру обрали президентом клубу. Він швидко заявив про себе, вважайте, на всю країну. «Я заслухалася, коли Аня та інші активісти на презентації розповідали, як важливо для України стати рівноправним членом європейської родини», — каже заступник голови облдержадміністрації Ольга Лишик.

...і додому

Студенти міркували так: в Європі ми будемо авторитетні, лише коли навчимося пишатися власною країною, зробимо її кращою. А для цього потрібно як належить пізнати її, об’єднатися у спільних справах. Тому перший став проект «Схід та Захід — разом!». Цей девіз на їхньому транспаранті завдяки відеомостам уже побачили й на Заході України. У стартовій програмі Аня разом із Сашком Аврамовим представили розповідь про Львівщину. «А зараз відчуйте аромат Львова, скуштуйте його «на смак», — запропонувала Аня. І до залу внесли філіжанки із львівськими кавою й шоколадом. Добре придумали! Але ще цікавіше було, коли розпочалася відеоконференція із Львівським ВПУ автотранспорту й будівництва. Деякі професії там такі самі, що й у їхньому училищі. Було про що поговорити і студентам, і педагогам. «Дуже приємно, що ви зодягнені в українські національні костюми, так добре володієте мовою», — сказали сєверодонецьким ровесникам нові друзі. Утім, можна було спілкуватися й російською. Уже відбулися знайом-ства і з Вінничиною, Хмельниччиною, відеозустрічі з їхніми спорідненими училищами. Розповідаючи про свої альма-матер, рідні краї, учасники зробили чимало відкриттів. Головне: ми такі різні, але такі близькі, нехай і на відстані одне від одного. Вирішили укладати договори про співробітництво, просто спілкуватися в соцмережах, телефоном. У планах також обмін делегаціями, спільні програми і проекти. Усі зустрічі проходили тепло, щиро й по-дружньому. Адже вміємо дружити, якщо захочемо! Проект, що об’єднує молодь України, відкритий для всіх. І він дуже важливий.

— Ми навіть не уявляли, наскільки цікаві інші місця України, — зізнається Аня Пастушок. — І от тепер переконалася, що нам на шляху в Європу потрібно обов’язково більше дізнатися про себе — про кожну область, про те, як живуть, вчаться, працюють і про що мріють там наші ровесники. У нас так багато спільного!

...Добре, коли молодь почувається відповідальною за майбутнє, за те, щоб усі ми позбулися застарілих стереотипів й упереджень, щоб Україна була рідною для всіх.

Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ, заслужений журналіст України.
газета Верховної Ради України, Голос України